("Рідний край" №20 від 17.05.2013")

Зовсім недавно мені довелося побувати на нашому місцевому цвинтарі, привела мене туди не якась сумна подія, а волон­терська місія. Разом із колегами ми виріши­ли прибрати покинуті могили. Але вразило мене найбільше те, що серед цих могил дуже багато таких, де поховані колишні вчителі.

Хоча я працюю в Новоіванівській школі вже двадцять п'ять років (сама закінчувала Варварівську), і з вчителями старшого поколі­ння, які працювали в цій школі до мене, сама не була знайома особисто, але дуже багато гарного чула про них від вдячних учнів.

Вчителі, які мене навчали, дякувати Богу, ще живі, хоча здебільшого вже на пенсії. Деякі ще працюють, і я маю змогу з ними зустрі­чатися частіше. Але уроки, шкільні роки я пам'ятаю дуже чітко. Пам'ятаю уроки біо­логії Бузовської Наталі Глібівни, які були настільки цікавими і змістовними, що я коли почала сама працювати вчителем, по­стійно пропонувала своїм колегам поїхати до Наталі Глібівни за досвідом. Андрунас Юрій Олександрович хоча і не викладав у нас російської літератури, бо на той час класи були великі, ділились на групи і більше по­таланило нашим хлопцям. Але я досі пам'я­таю той єдиний урок, коли до нас прийшов на заміну Юрій Олександрович, і ми разом з ним вивчали роман Льва Толстого «Війна і мир». З того часу цей став для мене найу­любленішим. Шеремет Анатолій Івановіч навчив нас любити географію, бо разом з ним ми сходили не в один похід, з'їли, як мовиться, не один пуд солі. Андрунас Ніна Іванівна прищепила мені любов до ук­раїнської літератури, і зараз я стара­юсь передати ці почуття моїм учням, бо і сама викладаю цей предмет. Анто-нова Надія Василівна, Куліш Людмила Іванівна, Єгорова Людмила Василівна, Дьоміна Тамара Федорівна та Валенти­на Анатоліївна - це ті люди, які навча­ли мене і сотні таких як я доброму, ро­зумному, вічному. Так само навчали і ті, котрі лежать зараз в покинутих домо­винах Новоіванівського цвинтаря. До них приходять поклонитися зовсім чужі люди, вдячні учні, для яких вони були другими батьками. Проте, найстраш­ніше те, що у багатьох із них є власні діти, але вони чомусь забули про своїх рідних,- найдорожчих людей. Чому так сталося? Чому зачерствіли наші душі до найсвятішого, до рідних і близь­ких нам людей?